Чого являєшся мені
У сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні,
Сумні,
Немов криниці дно студене?
Чому уста твої німі?
Який докір, яке страждання,
Яке несповнене бажання
На них, мов зарево червоне,
Займається і знову тоне
У тьмі?
Чого являєшся мені
У сні?
В житті ти мною згордувала,
Моє ти серце надірвала,
Із нього визвала одні
Оті ридання голосні -
Пісні.
В житті мене ти й знать не знаєш,
Ідеш по вулиці – минаєш,
Вклонюся – навіть не зирнеш
І головою не кивнеш,
Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш,
Як я люблю тебе без тями,
Як мучусь довгими ночами
І як літа вже за літами
Свій біль, свій жаль, свої пісні
У серці здавлюю на дні.
О ні!
Являйся, зіронько, мені!
Хоч в сні!
В житті мені весь вік тужити -
Не жити.
Так най те серце, що в турботі,
Неначе перла у болоті,
Марніє, в’яне, засиха, -
Хоч в сні на вид твій оживає,
Хоч в жалощах живіше грає,
По-людськи вільно віддиха,
І того дива золотого
Зазнає, щастя молодого,
Бажаного, страшного того
Гріха!
1895
Жемчужина!
К вопросу о том, есть ли поэты мирового уровня в украинской литературе.
Франко-лирик еще не в
...развернуть »
полной мере оценен и специалистами, и простыми любителями поэзии. А вот Анна Андреевна знала толк в настоящей поэзии, иначе бы не перевела сборник “Зів’яле листя” полностью. Предлагаю вниманию полярников ее перевод “Чого являєшся мені у сні?”.
.
Зачем приходишь ты ко мне
Во сне?
И взгляд роняешь сквозь ресницы?
Глаза прекрасные ясны,
Грустны,
Как бы холодная криница.
Зачем привыкла ты молчать?
Какой укор или страданье,
Неисполнимое желанье,
Как пламя, на устах пылает
Лишь миг — во мраке пропадает
Опять?
.
Зачем приходишь ты ко мне
Во сне?
Как в жизни мной пренебрегла ты,
Как сердце мне надорвала ты,
Лишь песни вызвала одни
Из сердца, и слезам сродни
Они…
На улице, со мною рядом,
Меня ты не окинешь взглядом,
А поклонюсь — так обойдешь
И головою не кивнешь.
Ты такова, прекрасно зная,
Как я люблю и как страдаю,
Как мучусь долгими ночами,
И вот уж годы за годами
Душу я в сердце боль свою
И песен горькую струю.
О нет!
Являйся, милая, ко мне
Хотя б во сне.
Мне в жизни целый век тужить –
Не жить.
Так пусть же сердце, что в тревоге,
Как пыльный жемчуг на дороге,
Тускнеет, нету силы в нем,—
Хотя б во сне живет тобою,
Все переполнено мольбою,
Переливается огнем.
И если счастье может длиться,
То чуду должен я молиться,
Чтобы безумным насладиться
Грехом!
Оцените: